Олександрійська міська державна нотаріальна контора №1 інформує »

Спадкування за заповітом

19.06.2019, 16:31

Уст. 1217 ЦК України передбачено два види спадкування: за заповітом і за законом. Законодавець надає громадянину право призначити спадкоємців особисто – шляхом складання заповіту.
ЦК України вперше у вітчизняному законодавстві дає легальне визначення заповіту. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок її смерті (ст. 1233 ЦК).
Заповіт повинен відповідати загальним правилам щодо дійсності правочину, а саме:
• 1) заповідач повинен бути дієздатним на момент укладання заповіту;
• 2) зміст заповіту не повинен суперечити закону;
• 3) зміст заповіту повинен відображати дійсну волю заповідача;
• 4) заповіт повинен бути вчинений у визначеній законом формі;
• 5) умови заповіту повинні бути здійсненними.
Як цивільно-правовий правочин заповіт характеризується і цілою низкою специфічних ознак.
По-перше, заповіт – це односторонній правочин, який вважається дійсним після того, як заповідач в установленому порядку і в належній формі виявить свою волю. Про складення заповіту заповідач може сповістити своїх спадкоємців чи інших зацікавлених осіб, а може і не знайомити їх із своєю останньою волею, що ніяк не впливає на дійсність заповіту.
По-друге, особливість заповіту полягає в тому, що цей правочин настільки тісно пов’язаний з особистістю заповідача, що виключає Його складання за допомогою представника чи довірителя.
По-третє, заповіт – розпорядження на випадок смерті заповідача, тобто безпосередньо правові наслідки, які пов’язані з реалізацією його волі, настануть лише за умови смерті заповідача. Заінтересовані особи не можуть оспорити заповіт, навіть якщо їм відомий його зміст, оскільки заповіт вступає в силу лише після смерті заповідача.
Водночас заповіт не є умовним правочином. Та обставина, що він вступає в силу лише за наявності певного складу юридичних фактів, є основним положенням такого правочину, а не додаткова обставина, від якої вона буде залежати. Умовою є певна обставина, яка може настати, але може і не настати. Смерть же людини неминуча, невідомий лише момент смерті. Умова є завжди додатковим моментом в правочині, яка встановлюється за погодженням сторін, і саме від бажання сторін залежить надання правочину умовного характеру. Якщо така умова буде відсутньою, правочин буде мати юридичну силу, незважаючи на відсутність умов. А оскільки заповіт укладається саме на випадок смерті, то ця обставина і є необхідним, а не випадковим елементом заповіту, який заповідач за своїм бажанням може включити або може і не включати’.
Заповіт повинен бути складений у письмовій формі і нотаріально посвідчений. Особливість заповіту полягає в тому, що він містить у собі волю спадкодавця, яку він виклав ще за життя, але безпосереднє здійснення цієї волі можливе лише за умови смерті спадкодавця. Ця обставина і обумовлює особливі вимоги до оформлення заповіту, оскільки після смерті особа вже не мас можливості уточнити чи конкретизувати свої наміри, наприклад, яку саме частину будинку повинен успадкувати син, а яку – дочка, що розумів спадкодавець під “цінними речами”, які необхідно передати брату; нарешті, померлий буде взагалі позбавлений можливості оспорювати цей правочин в силу природних причин.
Відповідно до Закону України “Про нотаріат”, у населених пунктах, де відсутні нотаріальні контори, заповіт можуть посвідчити службові особи виконкому, за кордоном – відповідні консульські установи та дипломатичні представництва. Окрім державного нотаріуса, заповіт може посвідчити і приватний нотаріус.
В інтересах громадян, яким обставини не завжди дозволяють звернутися до нотаріальної контори, закон покладає на певних посадових осіб обов’язки щодо посвідчення заповіту, який у цих випадках прирівнюється до нотаріального
До нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються заповіти:
• – громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарно-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для осіб похилого віку та інвалідів, посвідчені головними лікарями, їх заступниками з медичної частини або черговими лікарями цих лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв, а також директорами та головними лікарями зазначених будинків для осіб похилого віку та інвалідів;
• – громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України, посвідчені капітанами цих суден;
• – громадян, які перебувають у пошукових, арктичних та інших подібних до них експедиціях, посвідчені начальниками цих експедицій;
• – військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їх заступниками з медичної частини, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів;
• – військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з’єднань, установ та військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії, також заповіти працівників і службовців, членів їх сімей та сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з’єднань, установ та закладів;
• – осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі або начальниками слідчих ізоляторів.
Названі вище посадові особи зобов’язані негайно передати по одному примірнику посвідчених ними заповітів до державної нотаріальної контори чи державного нотаріального архіву за місцем постійного проживання заповідача.
Якщо заповідач не мав постійного місця проживання або місце проживання заповідача невідоме, заповіт надсилається на зберігання до державного нотаріального архіву міста Києва.
Завідуючий державним нотаріальним архівом чи державною нотаріальною конторою зобов’язаний перевірити законність заповіту, що надійшов на зберігання. У разі встановлення невідповідності його законові – не пізніше наступного дня повідомити про це заповідача і посадову особу, яка посвідчувала цей заповіт
Заповіт повинен бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало неясності чи суперечок після відкриття спадщини. При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається надання доказів, що підтверджують його право на майно, яке заповідається.
Найважливішим у будь-якому заповіті є призначення спадкоємців. Заповідач може призначити одну особу своїм спадкоємцем, заповівши їй усе майно, в чому б воно не полягало і де б воно не перебувало. Він може скласти заповіт шляхом перерахування певних речей, які він бажав залишити спадкоємцям. Заповідач може призначити кілька спадкоємців, розподіливши між ними своє майно. Спадкодавець також має право доручити одному чи кільком спадкоємцям виконати за рахунок спадкового майна певні дії на користь третьої особи, яка названа в заповіті. Покладання виконання таких обов’язків на спадкоємця називається заповідальним відказом або легатом.

Спадкування за законом

22.05.2019, 17:08

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 ЦК України, тобто якщо заінтересовані Спадкоємці укладають нотаріально посвідчений договір про зміну черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування.
Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині. В новому Цивільному кодексі замість двох черг встановлено п’ять черг спадкоємців за законом.
Перша черга:
– діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки;
Друга черга;
– рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;
Третя черга:
– рідні дядько та тітка спадкодавця;
Четверта черга:
– особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.
Слід відзначити, що застосування на практиці норм ст. 1264 ЦК України викличе багато ускладнень, оскільки виникає питання, кого можливо рахувати членом сім’ї та за якими критеріями.
В ЦК України немає чіткого визначення такого поняття як сім’я, не сформульовані принципи, згідно яких було б можливо віднести ту чи іншу особу до членів сім’ї.
П’ята черга:
– інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.
Ступень споріднення визначається за числом народжень, що відділяють родича від спадкодавця.
Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. В кожному конкретному випадку необхідно довести наявність родинних відносин такого ступеня споріднення. До родичів відносять: четверта ступень споріднення діти рідних племінників (двоюрідні онуки) та рідні брати та сестри бабки та діді (двоюрідні бабка та дід) спадкодавця; п’ята ступень споріднення діти двоюрідних братів та сестер (двоюрідні племінники та племінниці) та діти двоюрідних бабки та діда (двоюрідні тітка та дядько) спадкодавця; шоста ступень споріднення діти двоюрідних правнуків та правнучок, діти двоюрідних племінників та племінниць, а також діти двоюрідних дядьки та тітки спадкодавця.
– утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї.
Прийняття спадщини
Новелою нового Цивільного кодексу є те, що згідно ст. 1269 спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Тобто з моменту прийняття Цивільного кодексу України виключається можливість фактичного прийняття спадщини, тільки постійне проживання із спадкодавцям на час відкриття спадщини або подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори.
Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Це означає, що виключається можливість подачі заяви через представника. Спадкоємець повинен особисто з’явитися до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини та написати заяву або, якщо він не має можливості з’явитися особисто, завірити справжність підпису на заяві про прийняття спадщини у будь-якого нотаріуса та надіслати заяву поштою.
Новелою є те, ще особа, яка досягла чотирнадцяті років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Однак в ст. 32 ЦК України закріплено право на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна лише за письмовою нотаріально посвідченою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Подача заяви про прийняття спадщини є правочином в зв’язку з тим, що це є дія особи, спрямована на набуття цивільних прав та обов’язків. Тому зважаємо, що при поданні заяви про прийняття спадщини неповнолітньою особою щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника.
Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.
Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, незважаючи на те, що вони не подали заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори та постійно не проживали разом із спадкодавцем на день відкриття спадщини.
В статті 1273 Цивільного кодексу закріплене право спадкоємця на відмову від прийняття спадщини.
Спадкоємець може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.
Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, та неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування.
Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.
Спадкоємець за заповітом може відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом.
Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.
Тобто, є два шляхи відмови від спадщини: перший – безумовна та беззастережна відмова, згідно з якою частка спадкоємця розподіляється між іншими закликаними до спадкування спадкоємцями, які прийняли спадщину – прирощується до їх частки, другий – надіслана «адресна» відмова, тобто спадкоємець вказує, кому із спадкоємців він передає свою частку в спадщину.
Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана в межах шести місяців. Якщо на підставі заяви про прийняття спадщини була заведена спадкова справа, а потім ця заява відкликана, то спадкова справа не закривається і нотаріус чекає, коли хтось із інших спадкоємців звернеться в нотаріальну контору за отриманням свідоцтва про право на спадщину.
Правовими наслідками відмови від прийняття спадщини є те, що якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.
Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну.
Згідно ч. 2 ст. 1278 ЦК України кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі. Тобто, якщо спадкодавець не розділив спадщину між спадкоємцями в заповіті, в них виникає:
– право спільної власності на спадкове майно;
– спільна відповідальність за борги спадкодавця.
Законодавець окремим спадкоємцям надав переважне право на виділ їм спадкового майна в натурі. Це право надається спадкоємцям:
– які мешкали спільно із спадкодавцем однією сім’єю не менш як один рік до часу відкриття спадщини. Цим спадкоємцям надається переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі предметів звичайної обстановки та вжитку в розмірі частки спадщини, яка їм належить.
– які разом із спадкодавцем були співвласниками майна, тобто майно їм належало на праві спільної власності. Ці спадкоємці мають переважне право на виділ їм у натурі цього майна, звісно, у межах їхньої частки в спадщині, якщо це не порушує інтересів інших спадкоємців, що мають істотне значення.
Після того, як всі спадкоємці отримують свідоцтво про право на спадщину в рівних частках, вони у порядку, передбаченому ст. 1279 ЦК України, вправі розподілити успадковане майно між собою. В цьому разі складається угода про розподіл спадкового майна, яка підлягає нотаріальному посвідченню. В угоді вказується, що являючись власниками успадкованого майна, спадкоємці розподілили його в натурі таким чином, який вони розуміють для себе корисним.
Спадкоємці можуть провести розподіл спадкового майна з грошовою доплатою тому спадкоємцю, частка якого після розподілу зменшується, або без грошових доплат. В разі, коли спадкоємці не дійшли до згоди щодо розподілу успадкованого майна, це питання вирішується в судовому порядку.
В новому Цивільному кодексі передбачено право спадкоємця на одержання свідоцтва про право на спадщину. Причому, якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них з визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.
Якщо у складі спадщини є нерухоме майно, спадкоємець зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Виходячи з викладеного, вважаємо, що при оформленні заяви про прийняття спадщини нотаріус повинен роз’яснювати спадкоємцеві його обов’язок отримати свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно та зареєструвати його у відповідному органі державної реєстрації. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

ПОСВІДЧЕННЯ ЗАПОВІТІВ

15.04.2019, 16:13

Спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), яким для фіксації за собою права власності на майно спадкодавця потрібно здійснити право на спадкування, виконати умови заповіту та оформити право на спадщину.
Умови та порядок спадкування регулює низка цивільно-правових норм, що в своїй сукупності складають окремий цивільно-правовий інститут – спадкове право.
На сьогоднішній день Цивільний кодекс України передбачає дві підстави спадкування: спадкування за заповітом та спадкування за законом. При цьому слід зауважити, що пріоритетне право на спадкування мають особи, визначені в заповіті, тобто особи, призначені відповідно до волі заповідача – спадкодавця.
Тільки у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним або відмови від спадщини спадкоємця за заповітом право на спадкування одержують спадкоємці за законом.
Заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт здійснюється особисто фізичною особою з повною цивільною дієздатністю. Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18 років та здатна своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Також, повну цивільну дієздатність набуває особа в разі реєстрації шлюбу до досягнення повноліття, особа, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, неповнолітня особа, яка записана батьком або матір’ю дитини, особа, яка досягла 16 років і отримала свідоцтво про право на заняття підприємницькою діяльністю.
Заповіт є правочином і безпосередньо пов’язаний з особою заповідача, повинен бути здійснений ним особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а та¬кож інших учасників цивільних відносин (якими, відповідно до Цивільного кодексу України є юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права). Заповідач також може позбавити права на спадкування будь-кого із спадкоємців без зазначення на це причин. Проте, він не має права позбавити прав на спадкування тих своїх спадкоємців, які згідно із законодавством мають право на обов’язкову частку у спадщині. Цими особами є: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які успадковують незалежно від змісту заповіту половину частки, яка належала би кожному з них у разі спадкування за законом.
Зміст заповіту складають розпорядження заповідача відносно його майна, майнових прав та обов’язків. Ці розпорядження можуть бути зроблені заповідачем у будь-який час. Заповідач самостійно визначає обсяг того, що передається у спадок, він може охопити заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складання заповіту, а також ті, які можуть йому належати в майбутньому, заповідати все майно або його частину. При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається. Якщо в заповіті буде вказане майно, яке на момент відкриття спадщини буде втраченим чи взагалі не придбаним, то в цій частині заповіт буде недійсним. Частина спадщини, яка не включена до заповіту, спадкується за законом.
Заповіт складається у письмовій формі та має бути особисто підписаний заповідачем і посвідчений нотаріусом. Однак право на заповідане майно виникає у особи, на яку складено заповіт, лише у разі смерті заповідача. При цьому слід мати на увазі, що заповіт може бути змінений чи скасований заповідачем у будь-який час. Він також має право скласти новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить.
Складаючи заповіт заповідач має право підпризначити спадкоємця, тобто вказати в тексті заповіту особу або декількох осіб, до яких перейде право на спадкування вказаного в заповіті майна у випадку смерті першого спадкоємця до відкриття спадщини, неприйняття її, відмови від неї, усунення від спадкування, а також у разі відсутності умов при складанні заповіту з умовою.
Так як заповіт є особистим розпорядженням громадянина і в ньому виражається його воля, то відповідно до Цивільного кодексу України заповідач має право скласти заповіт з умовою, в якому він може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена в заповіті, наявністю певної умови. Умови заповіту мають бути спрямовані на користь спадкоємців, а не проти їх інтересів. Особливість цього заповіту полягає в тому, що умова визначена в заповіті, має існувати на час відкриття спадщини. Особа, призначена в заповіті, не має права вимагати визнання умови недійсною на тій підставі, що вона не знала про неї, або якщо настання цієї умови від неї не залежало.
При перевірці нотаріусом виконання спадкоємцем умови, визначеної спадкодавцем у заповіті, нотаріусу повинні бути надані документи, які з безспірністю підтверджують виконання ним цієї умови.
У випадку сумнівів щодо дійсності таких документів чи їх неповноті або у разі ненадання їх спадкоємцем, нотаріус не вправі оформляти спадкові права та видавати на ім’я такого спадкоємця свідоцтво про право на спадщину за заповітом.
Цивільним кодексом України передбачено певні вимоги щодо складання та посвідчення заповіту. Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення та має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт у зв’язку з хворобою або фізичною вадою, за її дорученням заповіт у її присутності підписує інша особа. Відповідно підпис зазначеної особи засвідчується нотаріусом із зазначенням причин, з яких заповіт не може бути підписаний особисто спадкодавцем.
Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, що мають право вчиняти такі нотаріальні дії. До них відносяться посадові чи службові особи органу місцевого самоврядування, а також головний лікар, начальник госпіталю, ди¬ректор або головний лікар будинку для осіб похилого віку та інвалідів, капітан судна, начальник експедиції, командир військової частини, з’єднання, установи або закладу, начальник місця позбавлення волі, начальник слідчого ізолятору. Вказані особи посвідчують відповідно заповіти щодо громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарних лікувально – профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для престарілих та інвалідів; громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України; громадян, які перебувають у розвідувальних, арктичних та інших подібних до них експедиціях; військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово – лікувальних закладах; військовослужбовців та членів їх сімей, що перебувають у пунктах дислокації військових частин, з’єднань, установ і військово – навчальних закладів; осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, слідчому ізоляторі.
При посвідченні заповіту вищезазначеними службовими особами (крім посадових, службових осіб органів місцевого самоврядування), а також у разі посвідчення заповіту від імені особи, яка через фізичні вади не може сама прочитати заповіт, є обов’язковою присутність не менше двох свідків. В інших випадках посвідчення заповіту при свідках відбувається за бажанням заповідача.
Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Не можуть бути свідками: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.
Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про їх особи.
Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Можливий варіант, коли нотаріус на прохання особи записує заповіт з його слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем та підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом.
Якщо особа, яка бажає укласти заповіт, за станом здоров’я не в змозі з’явитися до нотаріальної контори, вона має право запросити нотаріуса додому, де, з врахуванням вимог законодавства про нотаріат, буде посвідчено заповіт.
Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд може визнати заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Наприклад, складання заповіту під впливом насильства з боку спадкоємця. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим запо¬вітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізичні особи, які підписують заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складання заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

Олександрійська міська державна нотаріальна контора №1Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області

13.03.2019, 10:15

Графік роботи:

Понеділок – п’ятниця: 8.00 – 17.15

Субота: 8.00 – 16.00

Перерва для відпочинку і харчування: 12.00 – 13.00

Вихідний день: Неділя

Місце розташування: 28000 Україна, Кіровоградська область, місто Олександрія вулиця 6-го Грудня, 138

Телефон:  8 (05235) 7-23-25

Нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом України «Про нотаріат», з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). На нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах або займаються приватною нотаріальною діяльністю, законом може бути покладено вчинення інших дій, відмінних від нотаріальних, з метою надання їм юридичної вірогідності.Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу. Відповідно до ст.34 ЗУ «Про нотаріат» Нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії: 1) посвідчують  правочини  (договори,  заповіти,  довіреності тощо); 2) вживають заходів щодо охорони спадкового майна; 3) видають свідоцтва про право на спадщину; 4) видають  свідоцтва  про  право  власності  на   частку   в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя;5) видають  свідоцтва  про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів); 6) видають свідоцтва про придбання майна з  прилюдних  торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися; 7) провадять опис майна фізичної особи,  яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме; 8) видають дублікати нотаріальних документів, що зберігаються у справах нотаріуса; 9) накладають  заборону  щодо  відчуження  нерухомого  майна (майнових   прав   на   нерухоме  майно),  що  підлягає  державній реєстрації;9-1)  накладають  заборону  щодо  відчуження грошових сум, що будуть  зараховані  заявником  вимоги,  визначеним  відповідно  до частини  четвертої  статті  65-2  Закону  України  “Про акціонерні товариства”  (  514-17 ), на рахунок умовного зберігання (ескроу), відкритий відповідно до зазначеного закону10) засвідчують   вірність  копій  (фотокопій)  документів  і виписок з них; 11) засвідчують справжність підпису на документах; 12) засвідчують вірність перекладу документів з  однієї  мови на іншу; 13) посвідчують   факт,   що  фізична  чи  юридична  особа  є виконавцем заповіту; 14) посвідчують факт, що фізична особа є живою; 15) посвідчують факт перебування  фізичної  особи  в  певному місці; 16) посвідчують час пред’явлення документів; 17) передають заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам;18) приймають у депозит грошові суми та цінні папери; 19) вчиняють виконавчі написи; 20) вчиняють протести векселів; 21) вчиняють морські протести; 22) приймають на зберігання документи.

На початок сторінки